600-денна готовність

17/05/2013

До виборів президента України у 2015 році залишилося трохи більше 600 днів. У політичному вимірі це дистанція, коли розслаблятися вже пізно, якщо справді розраховуєш на результат. У цій точці політичного процесу претендентам настав час провести глибоку інвентаризацію наявних фінансово-організаційних, адміністративних, електоральних та інформаційних ресурсів. І, виходячи з цього, розпочинати розробку та втілення стратегії конкретних дій. 

Коло основних претендентів на президентський пост давно відоме, й інтрига, по суті, полягає в одному: хто з опозиційних політиків складе конкуренцію Віктору Януковичу в другому турі.

Останні на сьогодні соціологічні дослідження Центру Разумкова, проведені на початку березня, свідчать, що в першому турі президентських виборів 20,7% українців підтримали б Віктора Януковича. За Віталія Кличка готові проголосувати 14,4% виборців, за Арсенія Яценюка — 11,3%. В Олега Тягнибока 6,6% підтримки, а в його ідеологічного антипода, комуніста Петра Симоненка, — 4,8%. Серед основних претендентів у соцопитуваннях не фігурують Луценко і Тимошенко. Утім, сам Юрій Віталійович заявляє, що він не має президентських амбіцій, а перспективи звільнення Юлії Володимирівни та повернення її в активну політику поки що досить примарні.

Нинішній опозиційний тріумвірат складається з рівнозначно амбіційних політиків. Кожен з них, безумовно, сподівається заслужити право на головний бій свого життя. Але для того щоб успішно пройти політичний кастинг, недостатньо самих лише рейтингів народної любові. Рівною мірою важливі також потужні центри впливу в країні, чиї ресурсні засіки дозволять розраховувати на успішний результат на президентських виборах.

Політологи часто дорікають українській опозиції в неспроможності самій нав'язати порядок денний у країні, діючи за власним сценарієм. Аджемлява вервечка івентів під назвою "Вставай, Україно!", зрозуміло, не береться до уваги. Це, швидше, ритуальні дії, ніж реальні спроби кардинально змінити ситуацію в країні, що супроводжуються до того ж "тушкованням" і невиразними діями в стінах парламенту. 

Особисті шанси кожного з вождів опозиції якраз і залежать від того, чи зможуть вони перехопити ініціативу, а не покірно плентатися на повідку адміністрації президента на заклання у 2015 р. Кожному з них дуже необхідна якомога більш рання й успішна капіталізація політичного реноме, що дозволить залучити ресурси безпосередньо під своє ім'я. Саме тому президентська кампанія для опозиційних лідерів має розпочинатися вже зараз. 

Зрештою, саме затяжна й тривала робота у ворожому середовищі адміністративного тиску часів Медведчука—Кучми дала команді Віктора Ющенка змогу сколотити сталий електоральний капітал, який дозволив йому стати президентом у 
2004 р. На короткій дистанції він просто не зміг би конкурувати з владною машиною. Нинішнім опозиційним лідерам не слід про це забувати навіть під час відпочинку на Мертвому морі. І хоча час для розгортання активної кампанії ще не настав, організаційну та інформаційну підготовку, мабуть, потрібно розпочинати вже тепер. 

Медіапідтримка — це особисте

Роль передових загонів у боях за президентський пост, як завжди, відіграватимуть медіа. Хоч би що і хто казав, українські ЗМІ сприймаються їхніми власниками насамперед як інструмент інформаційного впливу. Вітчизняне телебачення, преса та інтернет-видання здебільшого є дотаційними й не розглядаються власниками як самодостатній бізнес. Отже, для політиків надто важливо налагодити в цій сфері взаємодію та заручатися підтримкою з боку ключових гравців медіаринку.


 

Взаємини між "інформаційними" магнатами та ключовими політиками умовно можна розділити на особисті, ідеологічні та економічні. У хитромудрому плетиві української політики іноді досить складно зрозуміти, які з них превалюють і є основними. Проте загальна картина вже сьогодні вимальовується досить чітко. 

Схоже, що за нинішніх політичних розкладів зі всіх кандидатів у президенти тільки Віктор Янукович може з легкістю розраховувати на співробітництво з основними медіахолдингами. П'ять провідних медіакомпаній країни — StarlightMedia Віктора Пінчука, UMH Group Бориса Ложкіна, InterMediaGroup Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна, 1+1 Media Ігоря Коломойського, Media Group Ukraine Ріната Ахметова — контролюють переважну більшість українського медіаринку. І, поза будь-якими сумнівами, не встромлятимуть палиць у колеса нинішньому президентові. 

З іншого боку, в оточенні президента чудово розуміють, що домогтися повної та беззастережної лояльності від великих медіавласників напередодні виборів буде дуже складно. У міру можливостей вони розкладатимуть яйця в різні кошики, підтримуючи й інших кандидатів.

Виростити "правильного" конкурента

Цікаво, що на роль головного "інкубатора" конкурентів для Януковича сьогодні заслужено претендує адміністрація президента, а точніше, її глава Сергій Льовочкін, який курирує як визнаний сірий кардинал української політики відразу кілька зростаючих політичних організмів.

Політологи відгукуються про Льовочкіна як про одну з небагатьох в українській політиці людину, здатну вести свою довгострокову гру з кількома варіантами фіналів. Зрозуміло, перебуваючи на своєму посту, Льовочкін грає в команді президента, вибудовуючи найбільш зручний фарватер, яким Янукович має намір дістатися чергового президентського терміну, навіть попри очевидну, насамперед електоральну, проблемність сценарію збереження влади.

У зв'язку з пошуком найзручнішого варіанта суперника в другому турі кастинг на головного опозиційного лідера турбує владу не менше, ніж самих опозиціонерів. Будучи одним із власників великого медіаресурсу, Льовочкін  завдяки хорошим стосункам практично з усіма ключовими медіавласниками в країні, має також вплив, щоб виконувати функції "інформаційного вентиля", відкриваючи та закриваючи його для цілого ряду політичних гравців.

Наприклад, за даними низки соціологічних опитувань, найвигіднішим для Януковича суперником у другому турі є лідер ВО "Свобода" Олег Тягнибок. Схоже, тільки йому нинішній президент не ризикує програти в очному поєдинку. Саме тому ходять уперті чутки, що в АП негласно підтримують усі починання з підвищення рейтингів ВО "Свобода" та її лідера в надії виростити з нього "хлопчика для биття" на президентських виборах. Виходячи з цього, ростити ультрарадикального опонента для президента доцільно в тому самому інформаційному полі, де перебуває й сам Янукович. Отже, за такого сценарію Тягнибок цілком може розраховувати на значні медіаресурси для проведення своєї кампанії. 

До речі, крім негласної підтримки з боку влади з політичних міркувань, Тягнибок цілком може сподіватися й на сили, які звикли ставити у верхівку кута економічне питання. Хоч би як це заперечували "свободівці", але слідів їхнього співробітництва з Ігорем Коломойським залишається набагато більше, ніж їм хотілося б. Інтерес Коломойського до партії ВО "Свобода" зрозуміти легко: вона найбільш популярна і впливова на Західній Україні, має там серйозне представництво в місцевих облрадах, де до того ж у дніпропетровсько-женевського олігарха є цілий ряд серйозних активів — і гірськолижний курорт Буковель, і інтереси в нафтовидобувній сфері.

Водночас секретом Полішинеля є тісні зв'язки Льовочкіна і Кличка. Для Віталія глава АП є тим самим вушком голки, через яке чемпіон може потрапити в царство підтримки будь-яких медіаресурсів країни. Але може й не потрапити — все залежить від того, як складатиметься оперативна ситуація напередодні самих виборів. 

Утім, лідер опозиційного УДАРу й сам перебуває в хороших або як мінімум нейтральних стосунках з усіма основними медіавласниками країни. І в підсумку, хоч як дивно, він може розраховувати на інформаційну підтримку не менш потужну, ніж  може собі дозволити Янукович.

Разом з тим для контролю над зростанням політичної популярності Кличка в сценаристів влади є лідер КПУ Петро Симоненко: він отримає свою безоплатну "хвилину слави", якщо рейтинги лідера УДАРу аж надто зростуть серед опозиційно налаштованих виборців Півдня та Сходу країни.

Проблемний Яценюк

Зі сценаріїв АП із вирощування контрольованого суперника трохи випадає особистість Арсенія Яценюка. Кажуть, що йому посилено "лико плетуть" уже до осені. Утім, докладати великих зусиль для того, щоб "злити" Яценюка, його опонентам навряд чи знадобиться.

Розхожа фраза одного з тіньових кардиналів української політики "Я не готовий платити за повітря" повною мірою може стосуватися нинішнього лідера ВО "Батьківщина" — яскраво вираженого "медійного" персонажа, але аж ніяк не політика прямої дії. Не маючи належної інформаційної підтримки з боку телебачення та преси, Яценюк матиме дуже серйозні проблеми в комунікаціях із суспільством — вулиця не для нього. Отже, поставить під сумнів доцільність вкладень з боку спонсорів. 

За нинішніх політичних розкладів саме Яценюку буде найскладніше залучити на свій бік потужні медіаресурси, які, у свою чергу, зможуть використати "конкуруючі фірми" — як у владі, так і в опозиції.

У цій сфері Яценюк може розраховувати хіба що на досить міцні стосунки з Віктором Пінчуком на ґрунті спільної участі в благодійних проектах (фонд Open Ukraine, заснований Яценюком, тісно співпрацює з Фондом Віктора Пінчука). І, імовірно, на співробітництво з UMH Group Бориса Ложкіна, чия компанія, як показує практика, співпрацює з усіма політиками. Насамперед тому, що медіа є для Ложкіна профільним бізнесом і не зав'язані на втіленні політичних сценаріїв.

Але й при сталих зв'язках з одним із ключових медіавласників у Яценюка можуть виникнути певні проблеми з доступом до інформаційних ресурсів. У владі чудово знають больові точки Пінчука й періодично намагаються на них впливати. Тесть олігарха екс-президент Леонід Кучма вже неодноразово відчув на собі особливу увагу заступника генпрокурора Рената Кузьміна. Достатньо в справі Гонгадзе з'явитися раніше невідомим обставинам та сім'ї екс-президента доведеться понервувати. А в результаті не виключено, що й піти на угоду в рамках кампанії влади по "зливу" Яценюка чи навіть частини медіаактивів — аж надто вони у Пінчука добрі…

Утім, для тих, хто не входить у плани вирощування правильного конкурента для Януковича, завжди є можливості іншого роду. Адже в країні таки існує конкуренція між медіакомпаніями, отже, якщо інформаційний канал перекритий в одному місці з політичних міркувань, завжди можна спробувати відкрити його де-небудь в іншому. У тому числі й завдяки грошам — адже вони здатні відкрити багато дверей в українських медіа.

За цими заплутаними взаємозв'язками у вищій лізі української політики поки що з боку спостерігають "молодоолігархи" Сім'ї. На сьогодні вони перебувають у первісному стані вгамування своїх фінансових апетитів і відволікатися від цього процесу в найближчому майбутньому, судячи з усього, не мають наміру. Наприклад, процес зосередження медіаресурсів під крилом Януковича-молодшого та його "повіреного" віце-прем'єра Арбузова поки що тільки розпочинається. 

Утім, інцидент із відібранням телеканалу ТВі, який пов'язують у тому числі й з активною участю Сім'ї (чого, до речі, так ніхто й не спростував), має стати тривожним дзвінком для інших медіавласників.

Адже адміністративно-репресивна машина, якою полюбляють користуватися "сімейні" олігархи, завжди стоїть під парами й може бути запущена в будь-який момент, щойно вони відчують, що хтось дає слабину.