Чому Тимошенко проти єдиного кандидата?

26/09/2013

Ще з півроку тому, побачивши як Азаров чи Богословська агітують за Асоціацію з ЄС, мабуть, першою б з’явилася думка записатися на прийом до лікаря – чи це часом не марення?

Та в українській політиці періоди повного штилю частенько чергуються зі справжнім ураганом подій. Торгова війна з Росією змусила Януковича стати сумлінним євроінтегратором, а його соратники враз забули колишню проросійську риторику та закохалися у європейські цінності.

І ось прем’єр-міністр вже розповідає про вигоди підписання Україною угоди з Євросоюзом, незважаючи на прямі погрози з боку найвищих посадовців Кремля закінчити партнерські відносини між державами.

У відповідь на тиск північного сусіда, колишні адепти Митного союзу, а нині маститі євроінтегратори, замість звичного плазування перед Москвою, безстрашно нагадують їй про аж ніяк не добросусідські ціни на газ.

Навіть з самого Януковича іміджмейкери почали ліпити типового європейського політика з ракеткою для великого тенісу в руках. Бо зі звичним іміджем любителя постріляти кабанів в мисливських угіддях Сухолуччя в Європу не підеш.

Що й казати, в українській політиці завжди є чому подивуватися.

Крім економічних наслідків, торгівельна війна вже призвела й до зміщення акцентів у важливих політичних питаннях. Проблема звільнення Тимошенко у стосунках України з Європою сама по собі відійшла на другий план.

Натомість європейські політики почали захищати Україну від російського тиску, а тема підписання Угоди про асоціацію почала розкручуватися з шаленою швидкістю.

Як показав нещодавній саміт YES у Ялті, європейців, як і раніше, турбує ситуація з Тимошенко, але разом з тим її обговорення переходить в більш м’яке русло – тепер Януковича все більше штовхають до рішення хоча б відпустити її на лікування за кордон.

Боротьба за нові ринки та розширення впливу на Схід, де Україна є лише одним із суб’єктів зацікавленості разом з Грузією та Молдовою, для європейців є глобальнішими та не менш важливими завданнями, ніж свобода опозиційного політика. І, схоже, українська влада це чудово розуміє.

Саме тому у Ялті з вуст президента так і не прозвучало нічого конкретного щодо долі Тимошенко, не зважаючи на прямі заклики опозиційних лідерів Луценка та Яценюка проявити політичну мудрість та звільнити її якомога швидше.

Карта Юлії Володимирівни залишається козирем у рукаві Януковича, і він має намір витягнути його у найбільш критичний момент, коли ніякого простору для маневрів більше не залишиться.

Зрештою, моніторингова комісія Кокса-Кваснєвського звітуватиме у Європарламенті аж 15 жовтня, а значить, час поторгуватися ще є.

Крім того, взявши курс на ЄС, Янукович спромігся відібрати давню безпрограшну тему євроінтеграції у своїх супротивників з табору парламентської опозиції.

Після цього опозиційні партії враз перестали подавати ознаки життя. Цікаво, що на саміті у Ялті, Арсеній Яценюк сам обмовився про встановлення такого неофіційного перемир’я: "Я звертаюся до президента Януковича – у нас з вами тимчасове перемир’я, яке зроблено завдяки європейським партнерам...".

Неначе інших претензій, крім напрямку зовнішньополітичного курсу, у опозиції до Януковича не було: лідер "Батьківщини" вже не у тюрмі, в країні не відбуваються розкрадання бюджету, виправилася катастрофічна ситуація в економіці та зникла космічних масштабів корупція.

Власне, про те, що ніякого перемир’я бути не може нещодавно нагадала і сама Тимошенко.

Спочатку вона відкрито поглузувала над Януковичем, у своєму листі поздоровивши його з появою нового політичного лідера, проросійського екс-депутата Маркова, який не погодився зі зміною курсу "політичного дебаркадера" президента, за що й поплатився мандатом.

А згодом, у своєму великому інтерв’ю висловила чітке бачення того, як опозиція має перемогти Януковича на президентських виборах у 2015-му році.

Щоправда тезу Тимошенко про похід опозиційних лідерів на вибори окремо, мовляв, виборці самі визначать хто стане достойним суперником Януковича у другому турі, вже розкритикували і лідер УДАРу Віталій Кличко, і польові командири Майдану, які разом з Юрієм Луценком нині розвивають Громадянську ініціативу "Третя Республіка".

Вони переконані, що перемогти Януковича можна лише висунувши єдиного кандидата напередодні виборів.

Їх точка зору видається більш аргументованою, адже ще живі спогади 2010-го року, коли крім розпорошення голосів за кандидатів з демократичного табору, у протистоянні Тимошенко та Януковича серйозно спрацював психологічний чинник 10-ти відсоткового відриву у першому турі. Який Юлії Володимирівні здолати так і не вдалося.

Чому ж Тимошенко дотримується саме такої точки зору?

За той час, поки Юлія Володимирівна перебуває в ув’язненні, вона поступово перетворилася з суб’єкту політики на об’єкт – аргумент в політичних торгах. Що, щиро кажучи, зовсім не відповідає її істинній вазі в українській політиці.

Зважаючи на недостатню політичну зрілість нинішніх опозиційних лідерів, яка, на жаль, проявляється в дуже багатьох питаннях, схоже, що як і раніше, в Україні порядок денний країни здатні формувати лише двоє людей – Янукович та Тимошенко.

Саме свого ув’язненого лідера "Батьківщина" фактично проголосила кандидатом в президенти, не зважаючи на те, що з юридичної точки зору можливість її участі у виборах є вкрай примарною. Хоча б тому, що законодавство прямо забороняє балотуватися особам з непогашеною судимістю.

Втім, ця заява може стати ключем до розуміння позиції Тимошенко щодо стратегії опозиції на президентські вибори.

В разі якщо Юлія Володимирівна таки виїде на лікування за кордон, або й навіть буде звільнена, вона зможе повернути собі статус лідера всієї української опозиції набагато швидше, ніж перебуваючи за гратами.

Для неї це буде можливість знову посилити свій вплив у реальній політиці, який цілком логічно потягне за собою відродження протистояння з головним опонентом – Януковичем. Один на один.

В цьому випадку, як би це парадоксально не звучало, перемога Януковича на виборах 2015-го року не є для неї зовсім неприйнятною. Скоріше навіть навпаки – може стати великим шансом відродити старе протистояння з новою силою.

В опозиційній стихії вона виглядає набагато потужнішою та дієвішою, ніж нинішні лідери опозиції, яким часто дорікають за те, що вони грають за чужими сценаріями. Діяти в контексті чужих стратегій Тимошенко примусити неможливо.

Звичайно, оптимальним варіантом для Юлії Володимирівни був би такий розвиток подій: один з опозиційних кандидатів перемагає Януковича, а потім, повністю відновивши її статус суб’єкта виборчого процесу юридично, та розуміючи ключову роль як лідера опозиції, добровільно йде с посади та проводить вибори, на яких вона перемагає. Але хто повірить у такий фантастичний розвиток подій?

Можливо тому Тимошенко, як самостійний політик, розглядає будь-які сценарії, навіть досить ризиковані. Зрештою вона, як автономний та самодостатній політик, має на це цілковите право.