Закон Мерфі для української політики

14/11/2014

ЦВК оприлюднив данні обробки 100% протоколів ДВК за результатами позачергових парламентських виборів. Повним ходом триває коаліціада. І, схоже, що шлях порозуміння між переможцями виборів видається вкрай тяжким.

Жартівливий філософський закон Мерфі "Якщо є можливість, що може трапитись якась неприємність – вона таки трапиться" в повній мірі стосується сьогодення української політики.

Після того, як на парламентських виборах проєвропейські сили отримали переконливий кредит народної довіри, чергова коаліціадазнову повертає нас у старі часи з їх набридлими ознаками – інтригами, торгами та переділом посад.

З кулуарів до загалу доходять лише уривки інформації щодо того, як проходить процес. І не зважаючи на те, що спікери партій на публіку демонструють оптимізм щодо швидкого формування коаліції, а відповідно й уряду, українське суспільство за звичкою до останнього очікуватиме від політичних корпорацій якийсь черговий "фінт вухами".

Підстав підозрювати політиків у нездатності домовлятися вистачало й до парламентських виборів. Від Яценюка та Порошенка суспільство очікувало походу на вибори єдиним списком, що мало б продемонструвати всій країні єдність влади.

Особливо важливим таке єднання виглядало перед обличчям військової агресії. І відомо, що варіант єдиного списку існував ще за декілька днів до старту кампанії. Зараз можна тільки гадати, якій з сторін завадили амбіції.

Про це, напевно, дізнаємося вже з мемуарів учасників процесу. Але, виходячи з результатів виборів, у електоральному сенсі вдарило це саме по президентській політичній силі.

Завдяки великій кількості власних висуванців, які перемогли на мажоритарних округах, найбільша фракція буде все ж у "Блоку Петра Порошенка". Немає сумнівів, що до партії влади скоро приєднається і певна кількість самовисуванців.

Втім, президент вже визнав, що саме переможець "списочних перегонів", лідер "Народного фронту" Арсеній Яценюк має стати головним претендентом на посаду прем’єр-міністра. До перемовин про створення коаліції також залучені "Самопоміч", "Батьківщина" та Радикальна партія, хоча зрозуміло, що останні дві політичні сили не будуть в ній на головних ролях і виконуватимуть роль "резерву голосів".

Існуючий на сьогоднішній день політичний "розклад" є прямим наслідком якості передвиборчих кампаній, з усіма їх помилками, недоліками чи навпаки вдалими знахідками.

Приміром, для того, щоб потенційно високий результат Блоку Порошенка, а соціологи пророкували 35% і більше, знизився відразу на третину, були очевидні передумови. Ставка на високий президентський рейтинг, який здобув Порошенко на виборах у травні, себе не виправдала.

"Іменний блок" виявився повністю залежний від особистого рейтингу глави держави. Порошенко мав об’єктивно втратити частину тої підтримки, яка в нього була наприкінці весни.

Ситуативна мобілізація виборця надала йому велику довіру для вирішення складних завдань, але й велику відповідальність. Ця персоніфікація відповідальності, яку й сам Порошенко всіляко підтримував своїми діями та заявами, врешті й зіграла важливу роль.

Влада завжди перебуває у фокусі суспільної уваги, завжди помиляється і несе електоральну відповідальність за помилки, на відміну від опозиції або нових проектів. Такою є природа українського виборця, а особливо його активної частини, яку прийнято називати прихильниками Майдану.

Весь цей час Петро Порошенко демонстрував приклади особистої політичної волі – у кадрових призначеннях, знакових для країни рішеннях, але тому поплатився за помилки ВСІЄЇ влади. "Іменний блок" був цілковито залежним від ситуативного рейтингу президента, і саме це спрацювало в конкретний день виборів.

Свою роль також зіграли контраверсійні висловлювання спікерів Блоку Порошенка напередодні виборів про те, що прем'єр і спікер парламенту мають бути від президентського блоку. Як показали результати, вони в першу чергу мобілізували прихильників Яценюка.

Якщо додатково згадати цілу низку скандалів з "грою в піддавки" з самовисуванцями від колишньої влади на округах, в чому неодноразово звинувачували партію влади представники її ж передвиборчого списку, порушуючи будь-які правила командної гри, то стає цілком зрозуміло, що сукупність всіх цих чинників позначилася і на загальному результаті.

Найбільшою сенсацією виборів безперечно став "Народний фронт". Партія, яка ще декілька місяців тому існувала тільки в реєстрі Мінюсту, здобула першість.

Втім, успіх цієї кампанії був зумовлений ще напередодні старту. Всі соціологічні дослідження показували, що більшість українців хотіли бачити на посаді прем'єра Арсенія Яценюка.

І 26 жовтня було зафіксовано навіть не пік динаміки росту рейтингу НФ. Якби вибори проходили на дві-три тижні пізніше, відрив на користь цієї політичної сили перевершив би всі очікування.

Повісткою дня країни, як не крути, весь цей час була війна на Сході. Тому прогнозовано спрацювало значне залучення у виборчий список військових та представників добровольчих формувань.

Суспільство краще сприйняло риторику "Народного фронту", як партії війни, і надало їй перевагу перед "партією миру" – Блоком Порошенка. Значну роль в цьому зіграло й віртуальне "перемир’я", яке практично щодня не обходилося без жертв, а загалом коштувало життя понад сотні українських військових та добровольців.

Окрім того, з професійної точки зору, треба віддати належне правильно спланованій медіа-кампанії "Народного фронту" – чітко продуманому "таймінгу" кампанії, добре підібраному списку першої десятки та якісно організованій польовій роботі.

Новачки парламенту, Об'єднання "Самопоміч", зробивши ставку на людей, які не мають досвіду парламентської роботи, несподівано показали високий результат, який можна вважати справжнім авансом від виборців.

Внутрішні скандали у партії "Воля", представники якої йшли по списку "Самопомічі", вже показують, що цій політичній силі вже найближчим часом доведеться у повну силу пройти через всі проблеми зростання.

Натомість неформальний лідер партії Андрій Садовий отримав повну сатисфакцію за роки знущань над ним представників "Свободи" у Львові. А другий результат "Самопомічі" у Києві мав би наштовхнути столичного мера на серйозні роздуми.

Бо склалося враження, що бажаючих поміняти київського мера на львівського у рідному місті Кличка аж надто багато. І це всього лише через чотири місяці після його обрання столичним головою.

У внутрішньому "праймеріз" за електорат Півдня і Сходу "Сильна Україна" Тігіпка з двома мільярдерами на чолі списку програла "Опозиційному блоку", якому вдалося вхопитися за свого "антимайданного" виборця і нікому не віддати його ядро.

Як би до цього не ставилися прихильники проєвропейських сил, але треба визнати, що частина країни має саме такі погляди, і на зміни їх світогляду піде ще багато років. Врешті, у парламенті має бути опозиція. Хоча б і така, що складається виключно з облич минулого.

"Батьківщині" Юлії Тимошенко так і не вдалося відбудуватися від інших демократичних сил, тому її низький результат виглядає справедливим.

Виборець так і не зрозумів, що нового і інакшого пропонує політична сила Юлії Володимирівни. Загальну втому від Тимошенко не змогли перекрити навіть "ноу-хау" на кшталт першого місця у списку ув’язненої героїні Надії Савченко.

Значно менше, ніж очікувалось, здобула і Радикальна партія Ляшка. Його рейтинг активно ріс у період початку АТО завдяки масованій медійній кампанії "на передовій". Вмонтований у середовище війни медіа-образ Ляшка з радикальними гаслами тоді справив враження на певну частину суспільства.

Але такі маніпуляції неможливо довго приховувати в цифровому суспільстві. Потужна антикампанія з боку медіа-ресурсів Коломойського, які натхненно топили цей проект, врешті принесла результат.

Взагалі, внутрішні розбори олігархів за допомогою протистояння "Інтера" з "1+1" дали багато відповідей на питання, хто є хто в нашому політикумі. І це стало надбанням не лише вузького кола поінформованих, а й широких верств споживачів телевізійного інформаційного продукту.

У підсумку, передвиборча кампанія 2014 року вчергове показала, що традиційні способи ведення агітації – зовнішня реклама, теле та радіо-реклама, як і раніше є найефективнішими.

Полярні результати партії "Народний фронт", яка витратила найбільше коштів на телевізійну рекламу, і партії "Громадянська позиція" Гриценка, яка від цього способу агітації зовсім відмовилася, говорять самі за себе.

Перед тим як іти на вибори, треба подбати про наявність необхідних ресурсів. Якщо, звичайно, хочеш виграти і впливати на хід історії в країні.

Водночас, помилки кампаній – це, в першу чергу, інформація для роздумів та корекції своїх дій для кожної політичної сили, яка на щось претендує. Інакше Закон Мерфі працюватиме безвідмовно і завжди.

Теґи: