Життя після кризи або Актуалізація теорії Дарвіна

03/09/2010

Сьогодні тільки ледачий експерт чи аналітик не говорять про те, що остання економічна криза спричинить істотну зміну карти світу. Розглядаються різні варіанти змін у всесвітній геополітиці.

Хтось пророкує крах Сполученим Штатам, хтось Євросоюзу, хтось Росії та Китаю. Дехто стурбовано пише про зникнення Антарктиди, але тут причини не економічні, а радше екологічні. До речі, останнє занепокоєння може бути набагато обгрунтованішим ніж інші.

Короткострокові прогнози різні. Проте довгострокова перспектива в багатьох схожа: світ змінюється, і змінюється відчутно.

Не буду розмірковувати про біполярність або багатополярність. Це вже всім остогиділо. Пересічному мешканцеві планети Земля, який не цікавиться проблемами геополітики, але небайдужий до приземлених, вибачите за каламбур, проблем працевлаштування, заробітної плати, виховання дітей та інших побутових потреб, - "до лампочки", хто кого переможе в сутичці за гегемонію на світовій арені.

Але є серед homo sapiens окрема каста людей, для яких політика - це мета, засіб і взагалі спосіб існування на нашому білому світі. Вони одержимі нею.

Назвемо їх homo politicus.

Наш світ - це живий організм. Він живе за давно вивченими природними законами й правилами, хоча містики теж вистачає. Країни й держави, що розташовані на глобусі, теж можна назвати живими організмами.

Країна - географічна територія, котра має певні межі, користується суверенітетом, або яка перебуває під владою іншої держави (колонія). Країна - це також засіб для побудови в майбутньому повноцінної держави з єдиними офіційними законами для кожного його громадянина.

І хоча поняття "країна" і "держава" часто використовуються як синоніми, між ними є різниця.

Адже "держава" - у першу чергу, політична система влади, яку встановлено на певній території. Тоді як поняття "країна" більше стосується культурних, загально географічних (спільність території) та інших чинників. Поняття країни є менш офіційним, чим поняття держави.

Відмінність цих понять схожа з homo sapiens і homo politicus.

Якщо розглядати державу як живий організм, то можна спробувати описати його анатомію:

- Конституція - хребет або скелет;

- президент, парламент або інші органи державної влади - голова;

- уряд - руки;

- економіка - ноги;

- люди - кров.

Звичайно, це спрощено, але все таки.

А що властиво будь-якій живій істоті? - Інстинкт самозбереження, продовження роду. Або, як казав старий-добрий Дарвін, - боротьба за виживання.

Не хотілося б заглиблюватися в сучасні різновиди дарвінізму. Але якщо розглядати сьогоднішній розвиток світової спільноти через призму вищезгаданого Чарльза Роберта, то основні держави-претенденти на лідерські позиції зараз, схоже, перебувають на самому початку чергової сутички за Олімп.

І ведуть їх у цю сутичку ті ж самі невгамовні homo politicus.

Останній раунд був однозначно за США та їхніми союзниками. Росія ж, разом зі своїми прихильниками, досі приходить до тями після глибокого нокдауну.

Проте, поки перші святкували перемогу, останні інтенсивно відновлювали сили.

Дається навзнаки однакова вагова категорія. А ось майстерність на сьогодні явно на боці Штатів. Хоча, судячи з останніх подій в Азії в китайському напрямі, на Близькому Сході в іранському напрямі й Латинській Америці у венесуельському напрямі, наша північна сусідка швидко набирається досвіду у свого суперника. Безпосередньо в процесі двобою.

Та й на Європейському континенті не все так сприятливо для зірково-смугастих. Німеччина, Франція та Італія почали дозволяти собі деякі вольності.

Професійні бійці не тільки вміють оцінювати власні сили, а й завжди знаються на сильних і слабких сторонах свого супротивника. І, звичайно ж, у їхньому арсеналі є низка основних і другорядних прийомів чи знарядь.

США віртуозно володіє фінансовими та інформаційними прийомами, не кажучи вже про військову складову.

Росія, як спадкоємиця СРСР, яка до останнього часу оперувала, головним чином, прийомами військовими, уже навчилася інформаційним хитрощам, ще й почала додавати прийоми ресурсні. На ділі це разом виявилося досить ефективним.

За логікою жанру, а точніше законами боротьби за виживання, будь-яка чергова сутичка між провідними важкоатлетами триватиме якщо не до нокауту, то вже до нокдауну - точно.

А допоки триває тайм-аут, сторони домовляються про правила.

Нижче поясу не бити, себто військову силу в Ірані, Північній Кореї не застосовувати. Головою ударів не завдавати, читай, економічні кризи не влаштовувати. Вуха не відкушувати - ціни на вуглеводні не піднімати. Труси з суперника не знімати, тобто про альтернативну світову резервну валюту навіть не заїкатися. На ноги не наступати - НАТО на схід не розширювати, Україну, Грузію, Білорусь і середньоазійські республіки колишнього СРСР із російських обіймів не виривати тощо.

Так от, це я до чого.

Аналізуючи останні події на геополітичних просторах рідної планети, мимоволі приходиш до висновку: деяких претендентів навіть не на вищу, а на першу лігу, - сьогоднішні лідери навіть у другу пускати не збираються.

Умови диктують сильні. Ось така теорія Дарвіна на практиці.

І юніор у жовто-блакитних трусах перебуває зараз в дуже складному становищі.

Що потрібно бійцеві, щоб, якщо вже не перемогти, то хоч би заявити про себе на рингу? Як мінімум, набратися майстерності та увійти до необхідної вагової категорії.

А для цього треба тренуватися по-справжньому. До сьомого поту й кривавих мозолів.

А не займатися аутотренінгом на кшталт "я найчарівніша й найпривабливіша".

Теґи: